Як західні компанії, що залишилися в РФ, наживаються на війні проти України
Понад 11 тисяч компаній із західним капіталом працюють у Росії і виплачують, за підрахунками видання The Insider, приблизно $5 млрд податків на рік, причому країни - лідери за кількістю таких компаній - США і Німеччина. Жодна з них не поспішає ділитися доходами з Україною, як, втім, і інші іноземні компанії, чий прибуток збільшився через російсько-українську війну.
Щонайменше 11 тисяч західних компаній
На тлі телефонних розмов Трампа з Путіним і скандалу в Овальному кабінеті в Росії дедалі частіше виникають розмови про скасування санкцій і про повернення західних брендів, зокрема, іспанського виробника одягу Inditex (бренди Zara, Bershka, Pull & Bear, Stradivarius). Ця новина, роздута російськими ЗМІ, втім, згодом не підтвердилася. А ось автовиробникь Hyundai Motor налаштований більш рішуче, не виключає можливості повернення і Renault. Південнокорейський виробник електроніки Samsung, який зупинив прямі поставки, вже нарощує рекламні бюджети для просування смартфонів.
Втрати західних компаній, які пішли з Росії, різняться, але йдеться про десятки, а іноді сотні мільярдів доларів. Російські чиновники запевняють, що американський бізнес втратив за три роки війни $300 млрд. Втрати європейських компаній за півтора року оцінювали Financial Times у €100 млрд. Є й такі компанії, які вважали за краще втрат уникнути, залишившись на російському ринку. Як, наприклад, Coca-Cola, яка залишила ТОВ "Мултон партнерс" заробляти на "Добрий Cola" і продовжила права на товарні знаки Coca-Cola, Sprite і Fanta, які формально вивела з ринку.
Кількість компаній з іноземною участю в Росії знизилася з 29 тисяч у березні 2021 року до 19 тисяч у березні 2024-го, писав "Коммерсантъ" рік тому з посиланням на дослідження "Контур.Фокус". За підрахунками The Insider, що ґрунтуються на даних СПАРК-Інтерфакс, у Росії на початок 2025 року було 14,2 тисячі компаній за участю власників із західних країн, включно з Кіпром, або 11,6 тисячі компаній, за винятком тих, у яких материнськими є кіпрські компанії (докладніше про те, як рахували, - нижче).
Як рахували
До західних ми віднесли всі країни Євросоюзу та Європейської економічної зони, а також Велику Британію, Швейцарію, США, Австралію, Канаду, Нову Зеландію і Японію. Загалом на початок 2025 року в Росії було зареєстровано 14,2 тисячі компаній за участю материнських компаній із цих країн або тих, що належать безпосередньо громадянам цих країн.
До цього числа входить, наприклад, "Роснефть", в якій 19,75% належать BP через BP Russian Investments Ltd (Велика Британія), або російські компанії, основна юрособа яких зареєстрована на Кіпрі. Оскільки в офшорному Кіпрі для такої кількості компаній неможливо точно відрізнити реальних іноземців від російських власників, The Insider виключив усі кіпрські компанії з аналізу. Загалом компаній з іноземним, не тільки західним, капіталом, налічується 36,9 тисячі (за винятком компаній, що мають коріння або власників із країн СНД або України).
Звітність за 2024 рік для більшості зареєстрованих у Росії компаній на початок березня 2025 року поки що не опублікована, тому було проаналізовано дані за 2023 рік. У розрахунках використовувався середньорічний валютний курс 2023 року - 85,163 рубля за долар.
Понад трильйон рублів чистого прибутку
Виручка компаній з іноземним західним (без Кіпру) капіталом, за підрахунками The Insider, 2023 року становила 17,3 трлн рублів, або $203 млрд (що все-таки менше, ніж 23,6 трлн рублів довоєнного 2021 року). Підраховано результати тільки тих компаній, у яких здано звітність, тобто приблизно у 80% зі списку.
Прибуток цих компаній у сумі - 1,23 трлн рублів. Однак більше половини цього прибутку припадає на дві умовно зарубіжні компанії - вже згадану "Роснефть" і ще одну компанію з топ-10 нафтовидобувних - "Русснефть" (на 31,28% належить швейцарській фірмі Rambero Holding AG).
Серед найпоширеніших видів діяльності компаній, прибутки яких істотно зросли (2023 року порівняно з 2021-м, довоєнним роком), - фармацевтика, оптова торгівля, продаж верстатів та інших засобів виробництва (машин, у сенсі не автомобілів), харчових продуктів, будматеріалів, косметики та побутової хімії, розробка ПЗ, ресторани, готелі, будівництво.
Виручка теж зростає у багатьох підприємств. Наприклад, у швейцарської сервісної "Інтеррейл Холдинг" - зростання втричі (з 1 млрд до 3 млрд рублів, після падіння 2021 року), так само як у виробника сирів "Бонгрен Європа Схід", що на 100% належить французам. У німецького постачальника обладнання для харчових виробництв "Аскоблок Дебаг Рус" виручка збільшилася у п’ять із половиною разів.
Збільшити виручку частково допоміг відхід інших іноземних компаній-конкурентів, що звільнив на ринку цілі ніші. Наприклад, у банківському секторі Райффайзенбанк довго залишався одним із небагатьох великих банків, який продовжував проводити платежі в доларах і євро. Користуючись таким майже монопольним становищем, він підвищив комісії і добре заробив, забезпечивши більше половини прибутку всієї глобальної банківської групи Raiffeisen. ЄЦБ тисне на австрійський офіс, домагаючись відходу з Росії. Але Райффайзенбанк робить це неспішно - він обіцяє скоротити кредитний портфель на 65% до 2026 року, порівняно з довоєнним.
У багатьох малих і мікропідприємств, що займаються торгівлею, виручка збільшилася в десятки разів. Частина з них, імовірно, була ланкою в логістичних ланцюжках поставок з-за кордону, які довелося відбудовувати заново після введення санкцій.
"Для обходу санкцій досить активно використовуються різного роду малі та середні компанії, через які йдуть зовнішньоторговельні потоки. Тому що великий бізнес набагато легше контролювати, а дрібних і середніх підприємств навіть не тисячі, а десятки тисяч, їх просто всіх не вловиш.
Цим пояснюється розквіт певних категорій малого бізнесу, - коментує асоційований дослідник у Центрі Девіса Гарвардського університету Андрій Яковлєв. - Саме через такі фірми надходять до Росії необхідні комплектуючі, які потрібні для оборонки, але не тільки. Посередники отримують на цьому свою маржу, тому що несуть ризики. Але виокремити тих, хто заробляє саме на обході санкцій для оборонки, складно".
Півтрильйона рублів у військовий бюджет
Залишаючись у Росії, компанії, якими володіють громадяни західних країн, не тільки заробляють на війні самі, а й забезпечують наповнення російського військового бюджету. Підрахунки The Insider кажуть, що сумарні надходження їхніх податків склали приблизно півтрильйона рублів, або $4,85 млрд у 2023 році. Для порівняння, усіх ненафтогазових податків до бюджету тоді надійшло 20 трлн рублів. Тільки податок на прибуток цих компаній забезпечив військовому бюджету не менше 111 млрд рублів ($1,3 млрд).
Найбільший платник податків із цього списку - ТОВ "Унтигейнефть", який перерахував 22,35 млрд рублів. Половина нафтовидобувача належить канадській CanBaikal Resources Inc., інша половина - "Нефтіса" Михайла Гуцерієва. Створити російську дочку довелося 2022 року, коли в законі про надра з’явилася заборона на видачу іноземцям ліцензій на розробку.
Помітну частку надходжень забезпечили виробники товарів повсякденного попиту і продуктів харчування. Це Procter&Gamble, Mars, Nestle, уже згадана CocaCola, а також PepsiCo.
Підприємства німецького консорціуму Knauf заплатили понад 11,7 млрд рублів податків 2023 року, плюс виплату ще 2,3 млрд рублів було відкладено на 2024 рік. У листопаді 2023 року Україна внесла Knauf до списку "спонсорів війни" саме через великі податки, що йдуть до бюджету Росії.
У 2024 році компанія потрапила у центр журналістського розслідування телеканалу ARD - матеріали російських підприємств Knauf були помічені на будівництвах в окупованому Маріуполі. Тоді пресслужба компанії заявила, що у неї немає контрактів з кінцевими споживачами і вони не відповідають за те, де використовується їхня продукція.
У топі найбільших платників податків також калінінградський виробник цигарок Universal Cigarette Manufactory (США), продавці одягу New Yorker (Німеччина) і Guess (Нідерланди та Швейцарія), фармацевтичні компанії KRKA (Словенія), FarmaMondo (Росія, Швейцарія, Німеччина) і PUIG (Франція).
Близько 1600 великих транснаціональних корпорацій продовжували вести бізнес у Росії і заплатили близько $22 млрд податків у 2023 році, за підрахунками B4Ukraine. Їхні експерти разом із Київською економічною школою і проєктом Squeezing Putin дивилися на всі компанії, зокрема азіатські, і враховували надходження всіх податків.
За їхніми підрахунками, компанії з країн, що підтримують Україну, стали найбільшими платниками податків: 17 із 20 найбільших платників податків. Лідирують у цьому списку США - їхні компанії заплатили $1,2 млрд податку на прибуток у 2023 році. На другому місці Німеччина, чиї компанії відрахували $692,5 млн.
Залишившись, компанії заплатять ще більше податку на прибуток, оскільки ставку у 2025 році підвищено з 20 до 25%.
Чи можна змусити бізнес допомагати Україні?
Компанії, які отримують додатковий прибуток від воєнної ситуації, повинні активніше ділитися доходами з Україною, вважають автори B4Ukraine. Професори економіки Ховард Халланд і Кнут Антон Мерк звертають увагу на непередбачувані доходи Норвегії, отримані від злетілих цін на природний газ у 2022-2023 роках. Це приблизно $111 млрд додаткових доходів від експорту газу, згідно з останніми оцінками міністерства фінансів. Водночас на підтримку України у своєму бюджеті на 2025 рік Норвегія виділила лише трохи більше ніж $3,1 млрд, підкреслюють економісти.
"Норвегія не тільки має можливість внести набагато більше змін у результат війни і подальше цивільне відновлення; у неї є очевидний моральний обов’язок зробити це. З огляду на те, що її надлишкові доходи є прямим наслідком війни з Росією, безсумнівно, більша їхня частка повинна дістатися тим, хто б’ється і вмирає на передовій, щоб зберегти свою країну вільною", - пишуть вони. Ці доходи становлять близько 6% її суверенного фонду добробуту - найбільшого у світі, з активами вартістю $1,7 трлн, або $308 тисяч на кожного норвежця.
Протилежного погляду дотримується економіст Ігор Ліпсіц: "Суть у тому, що війна формально не форс-мажор, а погано передбачуваний ризик, тому ставлення до неї досить складне. З точки зору економіки, і виграш зовнішнього гравця від виникнення воєнної ситуації - це сприятливий поворот, який непередбачуваний. Якщо події розвиваються сприятливо, то гравець не винен і не повинен за це вибачатися, - пояснює економіст.
- Так, здається, що якщо ти отримав вигоду за рахунок біди іншого, то ти маєш з ним поділитися. Це красива моральна позиція. Але люди принципово аморальні й не схильні до етичних правил. Вони дотримуються їх, тому що їм це вигідно. Люди - агресивні істоти і з задоволенням один одного повбивали б, але їм вигідно разом жити і співпрацювати".
Ця концепція підходить і для опису того, як ухвалюють рішення на рівні підприємств і країн, нагадує Ліпсіц:
"Якщо ми бачимо, що якісь уряди отримали вигоду і не горять бажанням поділитися з Україною цією вигодою, то це наслідок демократичної форми правління - треба відповідати перед виборцями, які переслідують свої економічні інтереси.
Навпаки, те, що Україні взагалі хтось допомагає, - це моральне диво. Тому що ні у США, ні у Західної Європи жодних величезних майнових інтересів в Україні немає. Якщо Україна згине, вони не постраждають. Навпаки, вони страждають через те, що вони змушені нести втрати через скорочення торгівлі з Росією. Треба хвалити європейців за те, що вони не кинули Україну.
І це диво, тому що люди діють не в логіці прямої вигоди. Ми такого дива не бачили ніколи. Коли починалася Друга світова війна, нічого подібного не було. Чехословаччину й Австрію здали, і ніхто не заступився. І тільки коли дійшло до Польщі, Велика Британія стала на захист".
Ті компанії, які покинули Росію, зробили це не тільки з етичних міркувань, наполягає економіст:
"Компанії, які пішли з Росії, побоювалися, що їхні закордонні споживачі засудять те, що вони продовжують працювати в Росії, і що вони втратять на світовому ринку більше, ніж зароблять у Росії. McDonalds, наприклад, мав в історії багато скандалів, через які втрачав продажі. Це був чистий економічний розрахунок. Зараз це побоювання скорочується, тому що байдужість до російсько-української війни зростає, і багато компаній готові повернутися в Росію, а деякі, той самий "Ашан", взагалі не йшли".
Загалом, немає жодних законних способів зобов’язати бізнес або уряди, які заробляють на війні, віддавати частину грошей Україні, резюмує професор Ліпсіц. Але є громадська думка, з якою доводиться рахуватися. Зараз у Європі вона вже далеко не так сильно налаштована на підтримку України, як у перші роки війни.
Дада Лінделл, Катерина Меремінська; опубліковано у виданні The Insider
Распечатать
